Найтяжча смерть - це від голоду...
«Найтяжча смерть- це смерть від голоду, так стверджують старі люди і застерігають молоді покоління- не дай Боже вам пережити те, що перенесли ми…"
Так, ми не бачили голоду, але те, що ми чуємо зі спогадів, дізнаємося з документів чи літератури примушують нас відчути жахи 1932-1933 років в Україні.
Як же сталося, що земля, яка могла прогодувати півсвіту, стала братським цвинтарем для мільйонів своїх синів і дочок, уся провина котрих полягала тільки в тому, що вони були хліборобами?
Коли гортаєш офіційні документи, перечитуєш статті і книги дослідників, а особливо ж спогади тих, хто був свідком тієї трагедії і кому пощастило вижити. Майже всі впевнилися в тому, що голод 1932-1933років став наслідком терору-суцільної колективізації сільського господарства.
Українське селянство щороку здавало багато хліба. Проте з кожним роком серед селян України дедалі більше зростало невдоволення, хліба заготівлями (так називалася здача хліба за безцінь державі), примушенням селянства до вступу в колгосп. На Україні суцільна колективізація повинна була завершитися восени 1931р. або на весні 1932р. Селян заганяли у колгоспи шантажем та погрозами. Проте створені колгоспи потерпали від злодіїв, їм не вистачало техніки, сільськогосподарських машин, тяглової сили, робочих рук. Хлібозаготівлі державі зменшилися, а цього партійне керівництво допустити не могло. Сталін та його оточення вважали, що врожаї знизилися через те, що українські селяни не бажають працювати і чинять опір державі. Було знайдено метод як примусити у колгоспи та привчити їх працювати як слід. Пізніше цей сталінський метод історики визначають як штучний голод 1932-1933 років.
На вулиці лежить хлопчик років десять. «О вже готовий!» А у відповідь кволий дитячий голосок: «Ні, я ще не готовий, я ще не вмер».
Я ще не вмер…
Ще промінь в оці грає
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці помирають!?
Ви тільки поверніть мене на бік.
…А житечко моє таке густе
…А мамина рука іще гаряча
Вам стане соромно колись за це.
Та я вже цього не побачу….
Наші села не оминула чорна голодна біда, терор голодом.... Страшно чути спогади людей, які змогли пережити ті жахливі роки. Але ми повинні донести до нащадків, що найцінніше це життя і ніхто не має право його забрати, тим більше життя цілої нації.
