Дві тисячі екскурсій за два роки прийняли горюни на Путивльщині
У селі Нова Слобода Путивльського району за останні два роки прийняли дві тисячі екскурсій. Приїздили знайомитися з культурою одного з автохтонного поселення. Тобто такого, що розвинулось на території, яку зайняло. Мова йде про горюнів.
Горюнську пісню «Зозуля» виконували на Вознесіння Господнє. За її допомогою закликали мир, добро, достаток. Як відбувався обряд, розповідає горюнка з Нової Слободи Ганна Степанівна Кіріліна. Пам’ятає його таким як він був майже сімдесят років тому.
«А мы большими гуртами собирались. Ленты ж отыи у куклы по всей ветке и ходили-спивали «кукушка-рябина, кукушка-рябина не сильно вродила, город городила», – говорить горюнка Ганна Кіріліна.
Це – одна з експозицій музею горюнської культури. Він є першим етнографічним музеєм на території Східної України. Так жили горюни сто-двісті років тому. Як збирали експонати, розповіла завідувачка відділом музею Валентина Подшивайлова.
«До односельців звернулися. Вони з радістю відгукнулися на наше прохання. Самі приносили, і досі приносять експонати. І експедиції були робочі, поїздки по Слободі, і до сусідніх сіл, кого горюнами вважають», - розповідає завідувачка відділом музею горюнської культури Валентина Подшивайлова.
Нині тут роблять ремонт: побілили хату та помазали підлогу.
Музей горюнської культури запрацював два роки тому. Це – хата 1903-го року з прибудовами, яку демонтували та реконструювали. До того, як вона стала музеєм у ній жили горюни цього села.
Горюни – це етнічна група. Сформувалась у XVI столітті на основі давньослов’янського населення стародавньої Сіверщини та переселенців. Живуть горюни переважно у Путивльському, Білопільському та Роменському районах Сумської області. За словами кандидата філологічних наук, фольклориста та етнографа Сергія П’ятаченка, на російсько-білорусько-українському покордонні живе ще кілька таких етногруп.
«Остаточного розв’язання походження горюнів ми не знаємо, як іх назва хтось їх виводить через народну етимологію – що вони горювали, то жили на горі чи горювали – такі варіанти – хоча варіанти можуть буть десь у чомусь іншому. Для їхнього співу характерне багатоголосся, характерне використання давньої обрядовості і календаної пісенності. Треба згадати, що поруч на цьому російсько-білорусько-українському покордонні, живе ще кілька таких етногруп – цукани, саяни, на території Курщини і багато інших таких груп, які мають свої особливості, і це може говорити про те, що Полісся стало певним таким культурним заповідником., який зберіг з давніх часів залишки племінних особливостей», – говорить фольклорист-етнограф Сергій П`ятаченко.
