Музей горюнської культури в селі Нова Слобода
Музей горюнської культури в селі Нова Слобода Путивльського району - один із небагатьох етнографічних музеїв Лівобережної України. Його експозиція присвячена горюнам - маловідомій унікальній етнічній групі, що дивом збереглася на Сумщині. Ареал її розселення - села Путивльського району Линове, Нова Слобода, Калищі (нині у складі с. Н. Слобода), Бруски, Бувалине, Бунякине, Руднєве (раніше - Берюх), а також Нові та Старі Бирки Білопільського району.
Загадкове походження, яскраві мовні, побутові відмінності, самобутні пісенні традиції вирізняють горюнів серед мешканців навколишніх сіл.
Науковці зацікавилися етнокультурою горюнів наприкінці XIX століття. Проте і нині походження цієї етнічної групи остаточно не з'ясоване. На думку більшості вчених, горюни - місцеве, «автохтонне» населення краю. Цієї версії дотримувався філолог та фольклорист, перший дослідник горюнської культури, професор Харківського університету М.Г. Халанський. Так вважали і відомі історики XX ст. - академік Б.О. Рибаков та професор В.В. Мавродін. За словами останнього, горюни - «залишки стародавніх сіверян, які уціліли серед колонізаційних потоків нового населення XVI - XVII століть». Видатний білоруський мовознавець та етнограф, академік Є.Ф. Карський стверджував, що горюни - переселенці з Білорусі.
Немає також серед науковців єдиної думки щодо етнічної належності горюнів. На етнографічних картах О.Ф. Ріттіха (1875 р.) та В.М. Кубійовича (1937 р.) вони показані як українці. Зазначаючи, що горюни не ототожнюють себе ні з росіянами, ні з білорусами, ні з українцями, М.Г. Халанський зарахував їх умовно до «великоросів». Білорусами вважав їх Є.Ф. Карський. Політика русифікації, що здійснювалася тривалий час, наклала свій відбиток на культуру та мову цієї етнічної групи. За радянських часів, коли в паспортах зазначалася національність, горюнів «записали» росіянами. Невипадково російська дослідниця Л.М. Чижикова ідентифікувала горюнів як етнічну групу росіян. Нині горюни - громадяни України, невід'ємна частина українського етнокультурного простору.
Термін «горюн» був досить поширений у слов'янських мовах. Можливо, він походить від слів «горювати» або «гора». Дійсно, місцевість, де живуть горюни, горбиста, та й велося їм нелегко. Білоруські вчені доводять, що горюни - це трударі, тобто вони важко працювали (гарували).
Мова горюнів - унікальне лінгвістичне явище. За М.Г. Халанським, горюни - «сильно акаючі або якаючі єгуни з малорусько-білоруськими домішками». Дослідники називають єгунами етнічні групи, представники яких вимовляють закінчення прикметників у родовому відмінку однини: -ага, -іга (добрага, прєжніга), а не так, як прийнято в російській мові: -ава, -єва (добра- ва, прежнева). В.В. Мавродін вважав, що говірка горюнів певною мірою є прямою спадкоємицею мови сіверян.
До речі, й нині населення горюнських сіл вживає слова, значення котрих незрозуміле для оточуючих. Дивовижно, але горюни ще згадують загублені у віках назви праслов'янського походження, наприклад, «калакалуша» (черемха), «абоз» (бузина). Навряд чи хтось здогадається, що «ламзак» - це кошик. А «кабошею» в горюнів називають великий, сплетений із лози кошіль, який встановлюють узимку на сани, а також незграбну людину.
Незвичним для нашої місцевості є і традиційне вбрання горюнів. Зокрема, жіноче складається з «кашулі» (сорочка), «паньови» та «хвартушкі» (поясний одяг), головних уборів - віночка, «тканкі» або «намьоткі». Майже всі його елементи прикрашені автентичним тканим та вишитим орнаментом.
Наприкінці XIX - на початку XX століть, як описує М.Г. Халанський, жіночі сорочки були прикрашені вставками з червоної тканини. Чоловіки і жінки носили верхній одяг - «сукно», «бєшмєт», «юпку». Також у літніх чоловіків ще тоді був головний убір - повстяні ковпаки.
Основою горюнської кухні можна вважати традиційну українську їжу: борщ, вареники, галушки. Також готувалися страви з картоплі: «гартамачка» («гартамака») - товчена картопля з підсмаженою цибулею, коржі з тертої картоплі та житнього борошна зі скородою (луговий часник). Часто варили «саламату» - гречане борошно запарювали окропом, солили та додавали олію, пекли печиво - «клінухі». Улюбленими напоями були узвар та солодуха - рідкий кисіль із сухофруктів, калини, цукрового буряка, заварений житнім борошном.
Фольклорні, обрядові традиції та звичаї горюнів сягають своїм корінням у глибоку давнину. Винятково яскраве і колоритне дійство - весілля. У 1936 році в Новій Слободі етнографи записали цей хвилюючий обряд. Між іншим, у ньому теж простежується українська традиційна обрядовість. Серед учасників цього свята - світилка, дядько з боку нареченого. А ще обов'язково випікався коровай та шишки.
Шанувальників фольклору зачаровують старовинні горюнські пісні. У родинах горюнів вони передаються з покоління в покоління. На початку 1980-х років далеко за межами Сумщини став відомим фольклорний колектив із села Линове. Його справжньою перлиною була самобутня народна виконавиця - Марфа Ареф'ївна Толстошеєва. Потім пісенну естафету підхопила її донька Лукерія Андріївна Кошелєва та учасники дитячого фольклорного колективу «Ярославна». . Нині горюнські фольклорні шедеври лунають із найбільших та найпрестижніших сцен нашої країни.
Музей горюнської культури відкрито в 2017 році в старовинному мальовничому селі Нова Слобода, де відтворено садибу горюнської родини кінця XIX - початку XX ст.: будинок та господарські споруди.
Типовому горюнському житлу були притаманні риси українського та білоруського планування. У реконструйованій хаті, що складається з сіней, «святліци», «тяплушкі», представлено меблі, різноманітні предмети побуту, одяг тощо. У помешканні світло та затишно, здається - господарі не залишали оселю.
У надвірних будівлях - сараї, клуні («пуні») та вітряку - експонуються знаряддя праці, інший сільськогосподарський реманент. Крім цього, на горюнському подвір'ї можна побачити колодязь журавель і рідкісний різновид погреба - шийну яму.
Побувати в музеї варто відвідувачам різного віку: як дошкільнятам, учням та студентам, так і дорослим. У музейній експозиції можна не тільки побачити багато цікавого, а й почути справжню говірку і спів горюнів. Експозиція Музею го- рюнської культури повертає до витоків нашої державності та духовності, бо горюни - корінне населення, яке споконвіку мешкає на цих землях. Саме тому важливо, щоб люди знали, шанували й зберігали традиційну культуру пращурів.
Джерело: Музей горюнської культури в селі Нова Слобода. Державний історико-культурний заповідник у м. Путивль.
Автор фото - Андрій Мозговий. 
