Фундатор української історичної науки - наш земляк М.Ф. Берлінський.
Шановна громадо! Хочемо ознайомити вас з матеріалами роботи "Фундатор української історичної науки - наш земляк М.Ф. Берлінський", яку підготували Філіпова Тетяна і Діденко Роман на обласну просвітницько - краєзнавчу акцію "Мій рідний край" під наставництвом вчителя історії Новослобідського ліцею Чернякової Г.М. Матеріал дійсно цікавий.
На Сумщині розташоване наше село Нова Слобода, яке стало малою батьківщиною для десятків сотень моїх земляків: працьовитих, віруючих, героїчних, освічених. Серед них є і академіки, і адмірали, церковні діячі, військові різних звань, підприємці; є просто герої - трудівники. Кожен з них віддав частину себе для своєї землі, кожен з них намагався бути корисним державі і майже про кожного з них можна сказати стільки добрих слів. Фотографії і матеріали нашого шкільного краєзнавчого музею, дійсно, переносять нас у життя видатних людей нашого села. І хто з них більше зробив для рідного краю, для України, чий вклад більший судити не нам, це зробить час і історія.
І саме такою видатною постаттю в історії нашої держави, і це вже доведено часом, є Максим Федорович Берлінський – уродженець села Нова Слобода, відомий історик, археолог, педагог.
Наш земляк в усіх енциклопедичних статтях згадується як перший київський археолог, бо саме він першим видав роботи по історії і топографії Києва. За свої праці був обраний членом Київського комітету для пошуку страродавностей Києва та Київської комісії для розбору давніх актів. Без використання його праці не обійшовся жоден серйозний документ історії міста Києва. Ознакою визнання наукового доробку Берлінського є низка перевидань його книжок. Життя і діяльність М.Ф. Берлінського є прикладом для підростаючого покоління.
Максим Федорович Берлінській народився 6(17) вересня 1764 року в багатодітній родині отця Федора, священика приходської Михайлівської церкви с. Нова Слобода (нині Конотопський район Сумської області). За уточненими даними він ріс до дванадцяти років у селі Каліщі, що знаходилось в декількох кілометрах від села Нова Слобода. Села давно об’єднались і зараз складають один сільський комплекс. Батько – отець Федір служив у храмі Архангела Михаїла, який мав величезний приход. Храм архангела Михаїла простояв до 1895 р., а на тому місці збудований цегляний, освячений у вересні 1913 р., який є окрасою села і сьогодні. Сім’я Берлінського походить із с. Берлінці Могилівського повіту Подільської губернії, предки яких переселилися до Нової Слободи. У XVII – XVIII ст. переселення з правобережної частини України на лівобережну було звичайним явищем. Люди рятувалися від польського поневолення, особливо православні від католиків. У польському гербовнику «Польські роди шляхетні і їх герби», майже половина з яких походить з України, є герб 1600 р. типу «Шлеповрон» роду Берлінських. На голубому полі щита зображений чорний крук, що тримає у дзьобі золоте кільце, а в пазурах на хрестику підкову.
Сім’я отця Федора Берлінського у той час не вважалась великою. Крім Максима у родині був старший син Стефан (Степан) 1755 р. народження, та ще три молодших від Максима сини Василь, Матвій та Михайло. Останній був названий на честь архангела Михайла, якому була присвячена і церква у Новій Слободі.
Взагалі, село Нова Слобода багате пам’ятками різних епох, оповите таємницями Софронієвського монастиря – можливо і це надихнуло М.Ф. Берлінського зайнятися історичною наукою.
Глибока релігійність характеру була закладена Максиму та його братам ще в дитячі роки їх батьком. Подальше навчання М.Ф. Берлінського у Києво – Могилянській академії, куди він вступив дванадцятирічним юнаком у 1776 році, протягом десяти років також було пов’язане з детальним вивченням християнського вчення. Після закінчення духовної школи та учительської гімназії Максим Федорович у 1788 році став викладачем історії Київського головного народного училища на Подолі, яке 1809 року було реорганізоване у Київську першу гімназію. За сумісництвом вчений одночасно викладав у Києво – Могилянській академії.
Крім того, в інститутському класі Київської духовної академії він веде математику, географію і всесвітню історію. Педагогічній діяльності М.Ф. Берлінський віддав 46 років. Він був сильним теоретиком і організатором педагогічного процесу, автором навчальних посібників. У 1800 році вийшла в світ написана ним «История российская для употребления юношеству”, яка була визначена класичною книгою (виконувала роль підручника у Києво- Могилянській академії). Уже в своїх сучасників Берлінський отримав визначення як світський педагог.
У 1834р. Берлінського призначено інспектором Київської гімназії, головою правління Київського університету (до приїзду першого ректора М. Максимовича 13 липня 1834р.). У жовтні 1834 року в чині статського радника пішов у відставку.
Кінець ХVІІІ - ХІХ ст. – доба «українського відродження», яка характеризувалася не тільки розвитком Української національної культури, зростанням інтересу до своєї історії та культури, а й появою представників української нової еліти; до неї можна віднести й М.Ф. Берлінського, чия наукова діяльність була пов’язана з Києвом.
Берлінський усе життя займався науково – дослідницькою роботою. Головним предметом його наукових досліджень був перш за все Київ, його історія і археологія. У цій галузі Максим Федорович дійсно став першим. Глибокий інтерес до давньої історії Києва надихав його до відкриття все нових і нових сторінок «стольного города» Давньої Русі. Дослідження про Аскольдову могилу, детальні звіти про розкопки Десятинної церкви, матеріали про Володимира Мономаха й інші роботи вченого друкувались в альманахах і збірниках «Молодик», «Український журнал» і інших. Але ці публікації були лише першим кроком до більш фундаментальних праць. Водночас він працював над кількома історичними різномасштабними сюжетами, серед яких була історія України, історія Києва та його окремих пам’яток, історія окремих установ.
У 1799 році дослідник закінчив написання визначної праці «Історія міста Києва», яку було заборонено царською цензурою. Близько 170 років рукопис пролежав у архіві і був виявлений у 1919 році. У 1820 році у Санкт- Петербурзі був виданий «Короткий опис Києва», який містить значний фактичний матеріал, що вважається цінним джерелом історії Києва сучасними дослідниками. М.Ф. Берлінського називали не тільки «першим істориком Києва», а й «першим українським археологом» , «патріархом або Колумбом київських старожитностей». Наукову діяльність ученого оцінено сучасними археологами, проте його дослідження середньовічного періоду України лишились поза увагою. В «Українській радянській енциклопедії» (1966) про Берлінського було написано « …український дворянський історик і археолог, автор «Короткого опису Києва» (1820), « Історичного опису Малоросії та Києва» (1844) та ряду статей з історії та археології Києва”.
У першій опублікованій праці «Історія міста Києва» М.Ф. Берлінський висвітлює історію міста як політичного, культурного релігійного центру всієї Русі на фоні історичних подій у Східній Європі упродовж більш ніж тисячі років від заснування Києва до кінця XVIII століття. У цій книзі автор здійснив першу спробу періодизації історії України і, як зазначив М.Ю. Брайчевський, ця періодизація «…точніша, ніж у творах його сучасників». Характерна риса періодизації Берлінського полягає у тому, що він звів її до періодизації історії Києва, бо його історія була пов’язана з усією історією України. Робота перевидавалася декілька разів.
Велику роботу проводив історик по виявленню документів у архівах та книгосховищах Києва, робив копії та виписки з різних стародавніх документів, що зберігалися у Києво-Печерській лаврі, Софійському соборі, Михайлівському, Видубицькому, Межигірському монастирях, Китаївській пустині, міському архіві, Казенній палаті тощо. Серед його знахідок і значних відкриттів стародавніх джерел відзначають монети Великого князя Київського Володимира Святославовича, стародавні плани Києва, у тому числі найдавніший з існуючих план Афанасія Кальнофойського 1638 року, малюнки грецьких літер зі стін Десятинної церкви, стародавні синодики Межигірського та Пустинно - Микольського монастирів, Борисоглібської церкви у Вишгороді, рукописний "Печерський Патерик" із Ближніх печер лаври, переписаний дячком Нестором у 1554 році та багато іншого. Серед знахідок Берлінського виявились оригінальні копії грамот Андрія Боголюбського та Романа Галицького, які зберігались у Печерському монастирі. Збереглося листування графа М.П. Румянцева із М.Ф. Берлінським з приводу збирання фонду київських старожитностей. Через дослідника граф звертається і до католицьких монастирів та костьолів Київської губернії з проханням відшукати стародавні документи.
М.Ф. Берлінський брав участь у відкритті Київського університету ім. Святого Володимира в 1834 році, а також "Тимчасової комісії для розгляду стародавніх актів" у 1843 році як першого наукового історико-археологічного товариства в Україні. В 1845-1847 рр. штатним співробітником цієї комісії працював і Т.Г. Шевченко. Першим ректором Київського університету було призначено М.О. Максимовича, який потоваришував з уже відомим у наукових колах знавцем історії Києва та України М.Ф. Берлінським, головою університетського правління.
Окремої уваги заслуговує відношення Максима Федоровича до українського гетьмана Івана Мазепи, якому Російська церква оголосила анафему. Історик навів список побудованих гетьманом храмів, який перекреслював його негативну характеристику.
Про наукові досягнення М.Ф. Берлінського його учень М.В. Закревський (1805 - 1871) писав так: «Нащадки будуть шанобливо згадувати М.Ф. Берлінського ... та інших безкорисливих трудівників і цінителів церковної та вітчизняної старовини нашої. Без всіляких надій на матеріальну вигоду, яку не шукали і не мали, дбали вони про збирання та збереження всього, навіть малих повідомлень, всіляких рис минулого, які важливі для характеристики подій, щоб заповнити собою якусь прогалину та недомовки швидкоплинного часу; вони збагатили новими знаннями історію Києва та вдихнули в неї нове життя.»
Так чи інакше, ім’я М.Ф. Берлінського ми, його земляки, будемо пам’ятати і хочемо, щоб його пам’ятали і в усій Україні. Через знайомство з життєвим шляхом і науковими пошуками М.Ф. Берлінського, який самовіддано вивчав і популяризував нашу історико – культурну спадщину, ми збагатимо свої знання і будемо ставитися до історії України, як невід’ємної і водночас своєрідної та яскравої сторінки європейської і світової історії.
