БЕРЕГИНЯ ГОРЮНСЬКОЇ ПІСНІ
(До 100-річчя від дня народження Лукерії Андріївни Кошелєвої )
Ім’я самобутньої виконавиці з Линового – Лукерії Андріївни Кошелєвої – добре відоме шанувальникам фольклору не тільки на Сумщини, а й далеко за її межами. Вона, без перебільшення, справжня зірка горюнської пісні. Народилася Лукерія Кошелєва 26 грудня 1924 року у звичайній селянській сім’ї. Родині дівчини, як і іншим односельцям, довелося сповна випити гіркий келих життя – колективізацію, голод, воєнне лихоліття тощо. Так, під час колективізації селян, хто відмовлявся від вступу до колгоспу, виганяли з хат. Сім’я опинилася просто неба. Ніхто їх не пускав навіть ночувати. На щастя, рідна тітка Ольга Толстошеєва, надала притулок. Саме вона й врятувала родину. Крім цього – місцеві комуністи-активісти забрали всю худобу і навіть картоплю в полі, що не встигли викопати. Дозріле зерно також зжали і все забрали. А батька, Андрія Єлисейовича, у 1930-х роках репресували за доносом.
Через бідність та нестатки Лукерія почала в 14 років самостійно заробляти на життя: працювала на торфорозробках, що на болоті за селом. У роки війни їй довелося виїхати на Донбас, працювати там у шахті, бо за відмову погрожували статтею за саботаж. Однак, за першої можливості, вона повернулася до рідного села.
У повоєнні роки Лукерія Андріївна вийшла заміж за односельця Івана Карповича Кошелєва, народила доньку Марію та сина Миколу. Майже все життя мешкала і працювала в рідному селі. Разом з іншими жінками ходила на роботу в колгосп, декілька років трудилася в Новослобідському лісництві. На жаль, на початку 2000-х років пережила втрату сина.
У вільний час жінка співала в церковному хорі линівської церкви, а також у фольклорному ансамблі, створеному в 1970-х роках її матір’ю, Марфою Арефіївною Толстошеєвою. До речі, цей унікальний колектив ще років тридцять тому вражав уяву фольклористів. У 1979 році пісні у виконанні Марфи Толстошеєвої та інших линівських самодіяльних співачок записали на плівку науковці з Києва. Згодом колектив став лауреатом Сумського обласного огляду художньої творчості. А у 1982 році Всесоюзна студія грамзапису «Мелодія» випустила платівку «Пісні села Линове Сумської області». Одна із цих платівок зберігається у фондах Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі.
Свій самобутній спів у ті роки дарували слухачам знавці місцевого пісенного стилю М.А.Толстошеєва, Ф.А.Подшивайлова, М.П.Самохіна, Л.А. Кошелєва, М.А.Афанасьєва, А.Н.Самохіна та інші. Треба сказати, що горюнські пісні співають без музичного супроводу. Раніше – багатоголоссям, а зараз, переважно, на два голоси. Значну кількість репертуару можна віднести до жанру ліричних, сімейно-побутових і жартівливих.
Пісня супроводжувала Лукерію Андріївну все життя, вона стала її справжньою відрадою. Чудовий голос, пам’ять, в якій збереглися десятки старовинних пісень, невичерпна енергія – ось деякі риси цієї талановитої народної виконавиці. Неймовірно, але в поважному віці (80 років) Лукерія Кошелєва розпочала активні виступи перед широкою аудиторією. Вона побувала в Сумах, Полтаві, Харкові, Одесі, Києві тощо.
Мільйони глядачів, шанувальників народного мистецтва мали нагоду ознайомитися з піснями горюнів Путивльщини на телеканалі «СТБ» «Україна має талант» телеефіру «Голос України» у березні 2015 року. Самодіяльна співачка виконала обрядові пісні у давній, самобутній «горюнській» манері, продемонструвавши незгасаючий оптимізм та бажання передати нащадкам духовні скарби. Лукерія Андріївна отримала схвальну оцінку журі та глядачів. А другого травня 2015 року вона вже відкривала півфінал телеефіру на цьому телеканалі. Її виступ глядацька зала української столиці вітала стоячи. І хоча 92-річна учасниця із Сумської області тоді не увійшла до фіналу, вона заслужила на повагу та шану величезної аудиторії та земляків.
Двадцять восьмого вересня 2017 року Лукерія Андріївна була запрошена в якості почесної гості на урочисте відкриття Музею горюнської культури в с. Нова Слобода. Присутні залишилися в захваті від пісень у виконанні берегині горюнського фольклору.
Авторові цієї статті, разом із колегами, вдалося відвідати Лукерію Андріївну в 2019 році. Запам’яталися старенькі ворота з традиційним дашком, просторий двір, невеличка приземкувата хата. На всьому невмолимий відбиток часу. Господиня привітно зустріла у «тяплушці», кімнатці з піччю, обставленій «як раніше». Із задоволенням слухали її незабутній спів.
Нині 100-літня Лукерія Кошелєва мешкає далеко від рідного краю, в сім’ї доньки Марії.
Горюнська пісня, попри щоденні виклики воєнного часу, звучить і в наші дні. Дарують свій спів учасниці фольклорного ансамблю «Горюночка», які мешкають у селі Линове. Пісенну естафету підхопили й юні виконавці, путивляни. Ще на початку 1990-х років викладачка Путивльської дитячої музичної школи Олена Тимофіївна Черв’яцова, яка закохалася в горюнський спів, створила дитячий фольклорний колектив «Ярославна». До речі, за збереження горюнської пісенної спадщини їй присвоєне почесне звання «Заслужений працівник культури України». Путивльські самодіяльні артисти стають переможцями численних обласних та всеукраїнських конкурсів. Це додає впевненості, що унікальний фольклорний спадок горюнів буде збережено для майбутніх поколінь.
А шановній Берегині горюнської пісні – Кошелєвій Лукерії Андріївні – традиційне побажання від її земляків «Многая, многая літа…».
Валентина Подшивайлова,
завідувачка Музею горюнської культури в с. Нова Слобода – філії Державного історико-культурного заповідника у м. Путивлі
