ЗАПАЛИ СВІЧКУ ПАМ'ЯТІ
Дата: 24.11.2024 16:17
Кількість переглядів: 9
Горить свіча, пломінчиком зоріє,
У темінь ночі дивиться з вікна.
А там, за склом, зітхає і німіє
В скорботній тиші душечка одна.
Вона сюди щороку прилітає,
Із засвітку летить з останніх сил,
З надією у шибку заглядає
І вірить: хтось почує шурхіт крил
І на порозі покладе окрайчик,
Він пахне стиглим житом і життям.
Душа простягне свій прозорий пальчик,
Бо так робила, як була дитям,
Торкнеться іще теплої скоринки,
І сила хліба в ній заструменить,
Той біль приспить на рік і на годинку,
Який їй вічним голодом болить.
Я не окраєць винесу, дитино,
Аби лиш ти зуміла донести
У рушничок загорнуту хлібину
У ті твої далекі засвіти.
Ганна Хвост
