З 19 по 25 травня 2025 року в Україні вперше проходитиме Національний тиждень безбар’єрності
В умовах війни та майбутньої відбудови України питання безбар’єрності стає особливо актуальним. Військові дії та вимушене переміщення спричинили зростання кількості людей з інвалідністю, для яких доступ до громадських місць, транспорту та послуг — це не лише питання зручності, а й базове право.
Безбар’єрність — це про рівність можливостей для всіх, незалежно від фізичних чи когнітивних здібностей. Це про забезпечення доступу до освіти, працевлаштування, медицини та громадських просторів.
Саме на локальному рівні — виконуючи повсякденні справи, навчаючись, працюючи, отримуючи публічні послуги, купуючи товари та сервіси, проводячи вільний час або шукаючи притулку та укриття під час ракетних загроз — громадяни мають щоденний досвід бар’єрів та безбар’єрності
Бар’єри — це ті перепони, які заважають різним людям отримати доступ до можливостей, і через це не дають їм повністю реалізувати свій потенціал. Дуже часто бар’єри створюють самі люди внаслідок незнання, стереотипів та упереджень. Через це виникає неправильний та незручний дизайн, дискримінаційні процедури і негативне ставлення.
Бар’єри можуть проявлятися по-різному. Наприклад, фізичні — це ті, що перешкоджають пересуванню у просторі: круті сходинки, відсутність ліфтів та пандусів як альтернативи, високі пороги й тротуари тощо.
Бувають бар’єри інформаційні. На жаль, сьогодні дуже маленький відсоток інформації подається з урахуванням того, що її сприйматимуть різні люди (наприклад, з порушеннями зору чи слуху). Брак коректної інформації теж можна віднести до цієї категорії.
До психологічних бар’єрів можна зарахувати якраз негативне ставлення, яке часто формується через страхи, упередження та стереотипи. Наприклад, з відкриттям інклюзивних класів серед батьків поширився страх, що більше уваги буде приділятися дитині з особливими освітніми потребами, тоді як інші діти будуть нею обділені. Хоча підстав для таких страхів і не було — вчитель користується спеціальною методикою викладання, яка враховує потреби різних учнів. Психологічні бар’єри бувають і внутрішніми. Зокрема вони досить поширені серед літніх людей, які залишили ринок праці. Без звичної роботи, яка була джерелом мотивації та спілкування, людина стикається з низкою психологічних труднощів – відчуття пригніченості, покинутості, самотності, які можуть переходити у депресію та апатію.
Економічні бар’єри стосуються ситуацій, коли людині відмовляють у працевлаштуванні через упереджене ставлення: наприклад, що людина якогось конкретного віку не впорається з певною роботою. Хоча насправді страхи та побоювання працедавця не мають жодного стосунку до компетенцій кандидата. Також економічні бар’єри — це ще й про брак коштів на такі базові речі, як одяг, побутові товари, комунальні послуги чи навіть їжу. З такими бар’єрами може зіткнутися будь-хто, хто опинився в складній фінансовій ситуації або не може знайти роботу, джерело заробітку.
Існують також інституційні бар’єри, коли закони, нормативні документи та послуги не завжди враховують потреби різних людей або ж узагалі обмежують право доступу. Наприклад, до 2017 року для жінок в Україні наказом № 256 МОЗ, який дістався нам у спадок від Радянського Союзу, були заборонені більше 450 професій. Фактично цей наказ забирав у жінок свободу обирати собі будь-яку професію і ставив їх у нерівне становище із чоловіками.
Значною мірою саме від місцевого самоврядування залежить, як громада змінюється, чи стає доступнішою, інклюзивнішою та більш зручною для жителів.
Наразі питання безбар’єрності актуальне як ніколи. Зараз доступність – це не лише про комфорт, а й про безпеку. Це стосується і поранених захисників, і маломобільних мешканців, і батьків із дитячими візочками. Громада створює комфортні та безпечні умови для кожного свого мешканця
Розвиток спроможності громад є ключовою умовою для успішної реалізації політики безбар’єрності. Це включає посилення інституційної спроможності у наданні різних публічних послуг, створення механізмів координації між різними надавачами та належну підготовку персоналу, що працює з людьми. Реалізація цих завдань потребує комплексного підходу та тісної координації зусиль усіх заінтересованих сторін: державних органів, органів місцевого самоврядування, організацій громадянського суспільства, бізнесу, галузевих експертів, а також залучення міжнародних партнерів та експертизи.
Створення безбар’єрного простору на рівні громади безпосередньо впливає на підвищення якості життя громадян, забезпечуючи рівний доступ до послуг, інфраструктури та можливостей для всіх людей. Видимість змін та прибирання конкретних бар’єрів, що заважали жителям, є надійним підґрунтям для формування соціальної згуртованості та довіри між владою та громадою.
Безбар’єрність – це показник рівня розвитку громади. Ми разом будуємо Україну, де кожен мешканець відчуває комфорт та рівні можливості.
