Чорний вівторок 1942 року... Пам’ятаємо. Схиляємо голови.
Новослобідська трагедія - 07 липня 1942 року: українська Хатинь…
Сьогодні — 7 липня, день, коли ми згадуємо одну з найтрагічніших сторінок в історії нашого краю. Ця дата стала чорним днем жаху для мешканців села Нова Слобода на Сумщині. У цей день нацисти розпочали масову екзекуцію мирного населення — сотні чоловіків, жінок, дітей були жорстоко вбиті, а село спалене дотла. Людей розстрілювали, палили живцем у хатах, вирізали цілими родинами… Саме на світанку 7 липня 1942 року було вбито 586 мешканців села…
Причиною розправи став спротив місцевих жителів нацистському режиму: у регіоні активно діяли партизанські загони, й каральна операція мала на меті помсту. Ці страшні події дали селу назву — українська Хатинь.
Цю трагедію неможливо забути... Неможливо пробачити… Неможливо стерти… Це — наша історія... Героїчна й трагічна… Це — біль, який живе в нашій пам’яті… Це — застереження для наступних поколінь, якою ціною дається мир…
Минули понад вісім десятиліть. Але і сьогодні наша громада знову на передньому краї боротьби зі злом. Історія, на жаль, знову дає страшні відлуння.
Російська агресія перетворила мирні села на цілі для обстрілів, знову наші люди живуть під загрозою, знову діти не бачать спокійного неба.
Сьогодні, у 2025-му, село знову знаходиться поблизу лінії небезпеки. Сумська область — прифронтова, і ворожі обстріли, дрони, мінування полів і доріг — не давня історія, а щоденна реальність. Наше прикордонне село постійно перебуває під загрозою обстрілів, терору з неба та мінної небезпеки. Сьогодні, у 2025 році, Нова Слобода знову живе в реаліях війни і ми бачимо ті самі злочини — тепер уже від рук російських окупантів. Ті самі методи: розстріли мирних, тортури, спалені села, вбивства дітей…
Наші мешканці ховаються по підвалах — як і в ті страшні липневі дні 1943-го.
Діти знову чують вибухи, замість дзвінків у школі.
А село, яке вже раз пережило геноцид, стоїть на межі — між пам’яттю і повторенням.
Історія повторюється, бо зло не зникло — воно лише змінило форму і прапор.
Але є одна велика різниця: сьогодні Україна бореться не наодинці. Ми єднаємо світ довкола правди та справедливості.
Сьогодні ми згадуємо загиблих у 1943 році — і підтримуємо всіх, хто зараз тримається, хто не виїхав, хто працює і живе на рідній землі, попри страх і загрозу.
Наша громада вистояла тоді — вистоїмо і зараз!
Нова Слобода сьогодні — прикордонне село під постійною небезпекою. І, на жаль, саме тому ми не можемо зібратися всією громадою, як це було в мирні роки, аби вшанувати пам’ять жертв 1943 року, але попре все до підніжжя монумента лягли квіти — як символ подяки й вічної пам’яті тим, кого вже немає, але чия жертва говорить до нас крізь десятиліття.
Це боляче. Бо спільна пам’ять — це те, що тримає нас сильними.
Але сьогодні найголовніше — берегти життя.
Тому я прошу кожного:
згадайте загиблих тихим словом вдома, запаліть свічку пам’яті, помоліться за невинно вбитих — і за тих, хто сьогодні на нашій землі бореться за життя і свободу.
Ми не забули.
Ми не зламались.
Наша громада — як і в 43-му — вистоїть.
І ми обов’язково зберемося разом — після Перемоги — щоб згадати, вшанувати і подякувати.
Вічна пам’ять жертвам Новослобідської трагедії.
Вічна пам’ять безневинно убієнним. Хай спочивають з миром. А ми — пам’ятаємо. Завжди.
Слава незламній Новій Слободі! Слава Україні!
