Сьогодні – День села у трьох рідних серцю селах: Бояро-Лежачі, Кружок і Рівне.
Це не просто дата в календарі — це день, коли особливо гостро згадується, яким було життя «до». До війни. До сирен. До розлуки…..
Ці села — як три житні колоски на одній ниві. Вони виростали на півночі Сумщини, там, де ліс стискає землю у теплі обійми, а річка тече поволі, немов читає молитву за кожне людське життя. Тут дихає земля спокоєм, тут чути запах скошеного сіна й свіжої паляниці. Тут усе своє: кожна криниця, кожна вулиця, кожна оселя з бузком під вікном.
Бояро-Лежачі, Кружок і Рівне опинилися в п’ятикілометровій зоні — занадто близько до межі, яку в лютому 2022 року безжально перетнули ворожі війська. І першими під удар потрапили саме ці села. Вони знали, що таке вибухи за вікном. Вони бачили, як порожніють вулиці. Їм довелось мовчки, з болем у грудях, збирати речі, закривати двері й виходити з дому — не знаючи, чи зможуть повернутись.
Але навіть у вимушеній тиші, ці села живуть у серцях своїх людей. Бо село — це не тільки хати. Це пам’ять. Це пісні, які співали бабусі. Це стежка, якою ходив до школи. Це світанки над лугами. Це наш дім, незалежно від того, де ми зараз.
До вашої уваги фото, зроблені до війни.
Тихі, щирі кадри з життя — з днів, коли село жило своїм звичним ритмом. Де немає зброї, немає страху — є лише світло в очах і сонце в небі.
Ми звертаємось до вас, мешканці й вихідці з цих сіл:
Поділіться своїми світлинами в коментарях під цим постом.
Розкажіть, чим жило ваше село.
Збережімо пам’ять разом, бо вона — наше коріння.
Ці фото важливі не тільки нам — вони важливі для історії. Щоб світ побачив, що ми втратили. І що ми обов’язково повернемо.
Наша земля чекає нас.
Наша яблуня ще зацвіте.
І ми обов’язково знову зберемось всі разом — на День села.
Але вже в мирі, зі сльозами радості, а не болю.
Слава Україні! Слава селам, які вистояли і зберегли свою душу.
