НИТКА, ЩО ВЕДЕ ДОДОМУ…
Шановна громадо!
Хочемо поділитися особливим і дуже зворушливим моментом. Тисячі родин зниклих безвісти героїв нашої країни стали частиною акції «Рушник надії», що символізує не тільки біль, але й безмежну віру в повернення наших рідних додому.
Фінальний етап акції відбувся сьогодні у місті Київ. Ця акція — це більше ніж просто зібрання людей. Це символ надії. Рушник, як вияв пошани, став тим самісіньким оберегом, який відображає силу любові та вірності. Кожен хрестик і стібок на ньому — це історія родини, що чекає, не втрачаючи віри. Кожна нитка — це невидима сила, яка тримає нас усіх разом.
Сьогодні ми знову побачили, як важливо підтримувати один одного. Сьогодні всі небайдужі люди об'єдналися для того, щоб сім'ї зниклих безвісти відчули, що вони не самотні. Ці родини вже стільки місяців, років втілюють в собі біль втрати та надію на повернення, і сьогоднішня акція ще раз довела, що надія не вмирає.
До участі в заході долучилися мами, сестри, дружини зниклих безвісти захисників - мешканців нашої громади. На заході представила рушник від осередку Новослобідької громади мама Дубинця Владислава Валентина Климець. Валентина говорила не просто словами, вона промовляла серцем і душею, щемливо, зі сльозами, але з незламною міцною надією і вірою у повернення хлопців додому. Її голос тремтів, але слова звучали впевнено, з тією гідністю, яку дарує лише безмежна материнська любов і надія.
Після її виступу у залі панувала тиша. Люди схилили голови. Хтось витер сльозу. Це була не просто промова. Це був крик серця, що торкнув кожного. І нагадав: війна не закінчилася. Вона триває —і у родинах, які чекають також.
Після заходу відвідали Майдан Незалежності. На Алеї Героїв з’явилися маленькі прапорці 
— кожен із іменем загиблого Героя з Новослобідської громади. Маленькі, мов символи життя, що обірвалося, але не зникло. Вітер ніжно колихає їх, наче торкається душ, які залишилися тут — у серці кожного з нас.
Це не просто прапорці. Це — мовчазні голоси. Вони стоять рівно, без звуку, але кричать у саме серце: «Пам’ятайте нас!». Імена на них — не рядки в списку, а долі. Чужі — і водночас свої. Зовсім юні, і зовсім дорослі. Ті, хто вже ніколи не повернеться додому. Ті, хто віддав усе — за нас, за країну, за свободу.
Ідеш цією алеєю — і не можеш не сповільнити крок. Стоїш серед них, і ніби сам стаєш меншим — бо так багато болю, і так багато честі навколо.
Ми не маємо права забути.
Вони живі, поки їхні імена — в нашій пам’яті. 
Вічна пам‘ять загиблим, вічний спокій…
Від імені матерів, сестер, дружин зниклих безвісти військовослужбовців хочемо висловити велику подяку голові Новослобідської громади Ользі Гаркавенко за величезну підтримку та небайдужість! Завдяки Вашій ініціативі та зусиллям ми змогли організувати цю важливу акцію, долучитися до неї, приїхати в Київ, адже участь у цій акції - це не лише акт підтримки, а й символом єдності та віри в повернення наших хлопців додому. Ваше розуміння та готовність допомогти родинам зниклих безвісти — це велика справа, яка дає надію і сили тим, хто переживає найбільший біль. Ви не тільки підтримали родини, а й дали їм відчуття, що їх не забули, і що вони мають надійного друга в особі громади. Дякуємо за Вашу безмежну відданість та людяність!
Ми всі разом — міцний ланцюг, що не дасть загубити своїх героїв. Адже кожна така акція — це крок до того, щоб знову побачити обличчя тих, кого ми любимо, і досягти справедливості для кожної родини, яка чекає своїх рідних.
Нехай рушник надії стане символом того, що любов не має меж, а наша єдність і підтримка — це те, що допомагає продовжувати боротьбу. Віримо, що настане день, коли всі ці рушники стануть не тільки символом надії, а й символом повернення кожного і кожної додому.
