ДЕРЖАВНА НАГОРОДА ПОСМЕРТНО
ГЕРОЙ НАЗАВЖДИ В НАШИХ СЕРЦЯХ:
ДЕРЖАВНА НАГОРОДА ПОСМЕРТНО
Сьогодні було особливо тихо…
Тихо так, як буває лише тоді, коли серце кричить, а слів уже не вистачає.
Сьогодні нагорода дійшла до Героя. Посмертно...
Нагороду, яку Олександр Суворов заслужив своїм життям і своєю смертю, сьогодні тримав у руках не він. Її приймав брат — із тремтінням у голосі, з болем у серці, з порожнечею, яку вже нічим не заповнити. Не так мало бути. Але війна безжально вирішує за нас…
Олександр був із тих, кого називають простими людьми, але саме на таких тримається світ. Добрий, щирий, працьовитий. Син своєї землі — села Іванівка Новослобідської громади. Після школи працював у колгоспі, проходив строкову службу в Збройних Силах України, будував життя, кохав, виховував сина, їздив на заробітки, мріяв.
А коли Батьківщина покликала — 18 жовтня 2024 року — він пішов, не вагаючись.
Кулеметник стрілецького підрозділу. Захисник, який стояв там, де було найважче, у найгарячіших точках. Там, де вирішувалася доля нашої свободи.
Майже три місяці Олександр вважався зниклим безвісти. Ми чекали. Вірили. Молилися. Жили надією на диво. Але, на жаль, дива не сталося…
19 червня 2025 року на Донеччині, поблизу населеного пункту Шевченко Покровського району, він загинув під час виконання бойового завдання, виявивши стійкість і мужність до останнього подиху.
Олександр повернувся додому — востаннє…
У Спасо-Преображенському соборі Путивля тремтіли свічки, лунала молитва, і громада разом із рідними, побратимами, знайомими та друзями схилила голови в скорботній тиші. Через безперервні ворожі обстріли Олександра не змогли поховати у рідному селі, де починалося його життя і куди так хотілося повернутися назавжди. Війна відібрала не лише життя Героя, а й можливість спочити поруч із рідною домівкою, батьківською землею. Та де б не лежав його спочинок, серце Олександра навіки залишилося вдома.
Сьогодні нагорода дійшла до Героя. Посмертно. З великим почуттям поваги та скорботи орден "Хрест Героя" вручив начальник третього відділу Конотопського РТЦК та СП підполковник Борис Сагайдачний брату загиблого: "Прийміть, будь ласка, цю нагороду від держави як знак найвищого визнання подвигу Вашого брата. Він віддав своє життя заради безпеки і спокою інших, і його мужність навіки залишиться прикладом для всіх нас. Ми не можемо повернути його, але можемо пам’ятати і шанувати його відвагу та самопожертву. Цей орден — символ того, що подвиг Вашого брата назавжди вписаний в історію і серця людей."
Зі словами пітримки і глибокої поваги виступила голова Новослобідської громади Ольга Гаркавенко, яка у своєму зверненні відзначила, що подвиг загиблого Героя є прикладом справжньої відваги та самопожертви: «Герой Олександр Суворов назавжди залишиться в наших серцях і в історії нашої громади», підкреслюючи, що держава і суспільство завжди будуть пам’ятати його подвиг.
Сьогодні ця нагорода — не про метал і не про відзнаку. Вона — про втрату, яку нестиме родина все життя. Про сльози рідних. Про брата, який триматиме в руках пам’ять, важчу за будь-яку нагороду. Це символ ціни, якою виборюється наша свобода.
Світла пам’ять Герою. Олександр Суворов назавжди залишиться в наших серцях. Вічна слава і вічна пам’ять.
