ПАМ‘ЯТЬ, ЩО БОЛИТЬ…
Біль стискає серце так, що важко дихати…
Вчора, 1 лютого 2026 року, раптово обірвалося життя ГАРБУЗОВОЇ Олени Василівни — жінки, яка була не просто людиною зі свого села. Вона була пам’яттю, голосом, серцем села Бояро – Лежачі.
Народилася Олена Василівна 14 вересня 1974 року у селі Юрієве. Сімейне щастя плекали разом з чоловіком у сусідньому селі. Вона жила у селі Бояро - Лежачі, де з любов’ю і надією будувала своє родинне гніздо, мріяла про спокійні роки й щасливу старість поруч із рідними. Саме там були її корені, її дім і життя, яке безжально обірвала війна. Вона народилася в селі і прожила життя для нього. Знала кожного мешканця на ім’я, знала по долі, за датою народження, знала по втратам. Пам’ятала дні радості й дні скорботи, бо її серце вміщало ціле село. Усе життя вона віддала культурі — службі людям, яка не має вихідних і не знає втоми.
Олена Василівна була мамою двох синів. Один з них став на захист України. Щодня вона жила між гордістю і страхом, між молитвою і чеканням. Її серце рвалося на шматки, але вона трималася. Бо була сильною. Бо інакше не вміла.
Олена Василівна жила на прикордонні, там, куди війна прийшла першою. Війна вигнала її з рідного дому. Вона залишила за спиною не просто будинок, вона залишила життя. Дім, у який вкладала душу, був зруйнований обстрілами. Її коріння вирвали з землі.
Але навіть після переїзду на нове місце вона не втратила себе. Вона не втратила любові до України, не втратила людей, не втратила світла. Олена Василівна жила надією, що повернеться. Що ще почує тишу у своєму селі. Що обійме рідні стіни. Що дочекається миру і повернення сина.
Та серце не витримало.
Серце, яке надто багато боліло.
Серце, яке занадто довго тримало в собі війну.
Вона пішла тихо, несправедливо рано, залишивши після себе порожнечу, яку неможливо заповнити нічим. Вона не повернулася додому. Не побачила світ без сирен.
Світла пам’ять Жінці, Матері, Берегині Олені Гарбузовій.
Нехай її душа знайде спокій там, де немає війни, втрат і руйнувань.
А ми пам’ятатимемо. Бо саме на таких людях тримається життя…
