40 років незгасного болю: Чорнобиль, що живе в нас
Минуло сорок років з тієї чорної весни, коли мирний атом став убивцею, а тиша над Прип’яттю закричала на весь світ.
Сорок років... але ця рана не загоїлася. Вона стала частиною нашого генетичного коду.
Це була війна без пострілів, але зі смертельним диханням. Пожежники, ліквідатори, лікарі — вони не були супергероями з кіно. Це були чиїсь батьки, сини, чоловіки. Вони просто робили крок у невідоме, закриваючи собою не лише Україну, а й увесь світ.
Серед тих, хто першим зустрів невидимого ворога, були й мешканці нашої Новослобідської громади. Наші рідні обличчя, наші сусіди.
Сьогодні ми схиляємо голови перед їхньою мужністю. Кожне ім'я — це окремий всесвіт, який вистояв під радіаційним дощем. Ви — наша жива історія, наш приклад і наш біль.
Сьогодні Україна знову у вогні… Сорок років тому ми боролися з невидимим атомом, а сьогодні — з видимим, жорстоким злом. Але ворог, яким би він не був, ламається об одну й ту саму силу — силу українського духу.
Ми знову захищаємо життя.
Ми знову виборюємо право дихати вільно на своїй землі.
І досвід Чорнобиля навчив нас найголовнішому: Україна вміє виживати там, де руйнується все інше.
Дякуємо кожному, хто пам’ятає. Хто розповідає дітям про подвиг ліквідаторів. Хто не дає пилу забуття припасти на ці імена.
Світла пам’ять тим, хто пішов у вічність...
Низький уклін тим, хто поруч із нами...
Ми пам’ятаємо ціну життя! І як би важко не було — ми вистоїмо! Знову і назавжди!
Вічна пам’ять.
Вічна слава.
Україна понад усе.
